Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2014 року Справа № 910/24632/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Малетича М.М., Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М. розглянувши касаційні скаргиПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" та Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 року у справі№ 910/24632/13 господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр"простягнення 477 385,12 грн.за участю представників сторін:

від позивача: Драчова М.С.,

від відповідача: Макусь Н.П.,

від третьої особи: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства з експлуатації та ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" про стягнення 422558,10 грн. - основної заборгованості, 2202,91 грн. - 3% річних, 10368,30 грн. - пені та 42255,81 грн. - штрафу у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг згідно з Договором №00063/2-06 від 08.02.2002 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.03.2014року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 року у справі № 910/24632/13 позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 300246,38 грн. - основного боргу, 1106, 63 грн. - 3% річних, 5 026, 81 грн. - пені, 30024, 63 грн. - штрафу та 6728, 09 грн. - судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 року та рішення місцевого господарського суду від 27.03.2014 року скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача 122311, 72 грн. основного боргу, 1096,28 грн. - 3 % річних, 5341,49 грн. - пені та 12231, 18 грн. штрафу та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Разом з тим, відповідач, не погоджуючись з прийнятими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 року та рішення місцевого господарського суду від 27.03.2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 08.02.2002 року між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (правонаступником якого є позивач) та Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" було укладено Договір № 00063/2-06 на послуги водопостачання та водовідведення, умовами якого передбачено, що позивач зобов'язався надавати відповідачу послуги з постачання питної води і водовідведення, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався оплачувати надані послуги згідно з умовами Договору та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 року № 65 (п. 1 Договору).

Сторони Договору узгодили, що позивач забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна", приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимих концентрацій шкідливих речовин (п. 2.1 Договору), а відповідач, в свою чергу, сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством (п. 2.2 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору, кількість води, що подається позивачем та використовується відповідачем, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих позивачем. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником позивача спільно з представником відповідача.

Згідно з пунктом 3.4 Договору, відповідач розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи.

У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, відповідач зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані позивача вважаються прийнятими відповідачем (п. 3.5 Договору).

Згідно з пунктом 3.6 Договору, позивач щомісячно виставляє платіжну вимогу за надані послуги згідно даного договору; оплата проводиться шляхом зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Пунктом 7.1 сторони обумовили, що даний Договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

Як зазначав позивач, на виконання умов вказаного Договору, у період з 01.04.2013 року по 30.09.2014 року він надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 3086901,81 грн.

Відповідач, в свою чергу, розрахувався з позивачем за надані послуги частково, у зв'язку з чим в нього виникла заборгованість у розмірі 422558,10 грн.

Звертаючись з цим позовом, позивач просив суд стягнути на свою користь суму основного боргу, яка складає 422558,10 грн., 2 202,91 грн. річних, 10 368,30 грн. пені та 42 255,81 грн. штрафу.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний господарський суд, зазначив, що наявна заборгованість відповідача з постачання питної води (холодної) через приєднану мережу та прийняття її відповідачем підтверджується актами про зняття показань з приладів обліку, а тому вимога про стягнення плати у розмірі 229 724,50 грн. за послуги з постачання холодної води та 70 521,88 грн. за послуги з водовідведення стічних вод, які утворились після використання води, яка підігрівається, є обґрунтованою та правомірною. При цьому місцевий суд вказав, що матеріали справи не містять доказів, що на балансі відповідача перебувають теплові пункти (котельні), з яких йому здійснюється постачання гарячої води, тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігрів, у зв'язку з тим, що умовами укладеного між сторонами договору не передбачено та не врегульовано таких правовідносин сторін.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.

За своєю правовою природою Договір №00063/2-06 від 08.02.2002 року є договором про надання послуг.

Згідно з частиною 1 статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" унормовано, що комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо - та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно з приписами статей 16, 19 названого Закону, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими Наказом Держжитлокомунгосп № 65 від 01.07.1994 р. (які були чинними на момент укладення Договору) запроваджено порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначені взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно- каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України (надалі - Правила № 65).

Пунктом 4.1 Правил № 65 передбачалося, що абоненти, які приєднані або мають бажання приєднатися до систем комунального водопостачання і водовідведення, повинні мати необхідні прилади обліку для розрахунків з водоканалом за відпущену їм воду і прийняті стічні води.

Разом з тим, з 18.10.2008 р. діють Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 р. (надалі - Правила № 190), які відповідно до ст. 3 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" є частиною законодавства у сфері питного водопостачання. Отже, Правила № 190 діяли на момент виникнення спірних правовідносин та, відповідно, повинні застосовуватися сторонами.

Пунктами 3.1, 5.2 Правил № 190 передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Згідно з п.3.13 Правил №190 суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Тобто, змістом наведеного пункту Правил №190, визначено, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до укладеного між сторонами договору, позивач зобов'язувався надавати абоненту (відповідачу) на відплатній основі послуги з постачання питної води та водовідведення.

За умовами договору, кількість води, що подається та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п. 21.2. Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України (п. 3.1., п. 3.3. Договору)

Вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною" (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.05.2010 року № 400.

Відпуск гарячої води здійснюється на підставі договору енергопостачання.

Якщо суб'єкт господарювання, якому поставлена питна вода на підставі договору з постачання питної води, використовує її для вироблення нового продукту - гарячої води, правовідносини між сторонами, крім договору, субсидіарно регулюються Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008р.

Пунктом 1.4 Правил №190, приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 N 37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 за N 403/6691 (далі - Правила приймання №37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно з п. 1.2 Правил приймання №37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів.

Відповідно до пункту 1.4 Правил № 37 стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

Відповідно до п. 2.4 зазначених Правил приймання №37, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Отже, надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь Водоканалу (позивача).

Судами вірно встановлено, що станом на момент розгляду цього спору із загальної вартості документально підтверджених наданих позивачем послуг в період з 01.04.2013 р. по 30.09.2013 р. за вирахуванням плати за послуги з постачання питної води, що йде на підігрів, неоплаченими відповідачем залишились послуги на суму 300 246,38 грн.

Оскільки, спірним Договором не передбачений обов'язок відповідача оплачувати обсяги холодної (питної) води, яка використовується для гарячого водопостачання, інших договорів суду не надано, суд погоджується з позицією відповідача про відсутність правових підстав для стягнення плати за послуги постачання холодної (питної) води, яка йде на підігрів. При цьому слід звернути увагу на те, що згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Також, відповідно до п. 2.1. Правил №190 договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та"Про житлово-комунальні послуги".

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірний Договір не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості. При цьому, матеріали справи не містять доказів про те, що на балансі відповідача перебувають теплові пункти (котельні), з яких йому здійснюється постачання гарячої води. Крім того, матеріали справи не містять доказів і про те, що теплові пункти (котельні) передані позивачу в управління, повне господарське відання, користування, концесію.

Отже, в даному випадку, суди дійшли вірного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігрів, у зв'язку з тим, що умовами укладеного між сторонами договору не передбачено та не врегульовано таких правовідносин сторін.

Судами встановлено, що станом на момент розгляду цього спору із загальної вартості документально підтверджених наданих позивачем послуг в період з 01.04.2013 р. по 30.09.2013 р. за вирахуванням плати за послуги з постачання питної води, що йде на підігрів, неоплаченими відповідачем залишились послуги на суму 300 246,38 грн. (за вирахуванням плати вартості холодної води, яка іде на підігрів).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає, що оскільки встановлено порушення з боку відповідача взятих на себе зобов'язань з оплати наданих відповідачем послуг, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню частково в сумі 300 246,38 грн.

Крім основного боргу позивач просив суд стягнути з відповідача 2 202,91 грн. - 3% річних, 10 368,30 грн. - пені за період з 01.04.2013 р. по 30.09.2013 р. та 42 255,81 грн. - штрафу.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок річних та пені, з урахуванням встановленої суми боргу, місцевий господарський суд правомірно стягнув на користь позивача річні в сумі 1 106,63 грн. та пеню у розмірі 5 026,81 грн.

Зі змісту п. 4.1 договору вбачається, що за безпідставну відмову від оплати наданих послуг відповідач сплачує штраф у розмірі 10 відсотків від несплаченої суми.

За перерахунком суду, з урахуванням встановленої судом суми заборгованості, розмір штрафу за прострочення виконання грошового зобов'язання по сплаті послуг з постачання питної води та водовідведення становить 30 024,63 грн., з чим колегія суддів також погоджується.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог та вважає, що на користь позивача правомірно присуджено до стягнення сума боргу, яка становить 300 246,38 грн., 3% річних у сумі 1 106,63 грн., пеню у розмірі 5 026,81 грн. та штраф у сумі 30 024,63 грн.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 року, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" та Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 року у справі № 910/24632/13 - без змін.

Головуючий М. Малетич Судді: К. Круглікова О. Мамонтова